не розмінюйтесь на дрібниці

чому все так складно в цьому світі?
чому мені має подобатись те, що насправді бридко?
чому має бути смішно, коли хочеться плакати?
чому я маю грати нікому не потрібну роль, та й мені не потрібну?
...ця гра "на два фронти" пригнічує мене, виснажує, але водночас продовжує мені життя..
але якщо я не хочу жити так як модно?
що як не цікаво мені на вихідних "по-клубах"?
що як я просто хочу дружнього тепла, а не ваших відвертих натяків?
що як не хочу я носити платтячка-сукенки? хіба що поки....
я хочу в кедах!
і ця ваша любов так звана.  Фальшива любов..
спасу нема!
та й просто так, "на вечір, розвіятись"! це нечуване безглуздя!
а що таке? ми ж ніколи більше не побачимось!!
отожбо й воно! ти й до тями не візьмеш скільки таких було до тебе!!

що воно тобі дає?
букет різноманітних захворювань??

я НЕ ХОЧУ бути дівчинкою "на вечір"!..
я хочу бути ексклюзивною!
єдиною і до кінця життя.

моя майбутня професія

Як складно бути корисним у світі! Скільки різноманітних професій чекають на своїх майстрів! Як важко знайти ту професію, якої прагне душа!
Ці тезиси хвилюють мене останнім часом найбільш. А що, як не вийде в мене малювати як великі майстри Леонардо да Вінчі, Ренуар, Рафаель, Мане? А що, як не зможу реалізувати свої можливості? Що тоді?
Як на мене, це риторичні питання, тобто ті, які не мають відповідей...хіба, що поки..
Наразі моя професія - це студент, учень життя, учень у світі Мистецтва, Краси, Креативу та Індивідуальності...В дуже особливому, неповторному світі, такому незрозумілому оточуючим, простим людям, у яких більше розвинена ліва півкуля мозку: тобто дивлячись на дерево - вони бачать тільки дерево...
Скільки на дереві листочків, зморщечок, тріщинок - стільки думок в моїй голові, стільки планів на майбутнє, але жодної впевненості у майбутньому. Де я хочу жити? Ким працювати? Який Вищий Навчальний Заклад зможе мені запропонувати те, чого  я прагну в житті? Що я можу запропонувати світові?
Знову запитання..Вічний пошук відповідей..Я ХОЧУ бути корисною! Мати мету в житті та докласти зусиль щодо її втілення! Хочу грати на фортепіано, в театрі, займатися художньою фоографією, графікою.. Мати гарний прибуток від того, що приносить мені задоволення...Прагну бути гарним фахівцем в різних жанрах. Хочу вивчити досконало англійську мову.
Хочу, хочу, хочу...А що я можу? Що можливо виконати? Як можливо вижити в нашій країні?!
Дізнаєтесь відповідь - обов`язково просвітіть мене, бо я таки не вкурсі! А поки що, я буду будувати країну своєї мрії у себе в серці.
Це буде країна звичайних людей, із звичайними людськими проблемами, з переживаннями, з розчаруваннями та втіхами, але це будуть щасливі люди !
Не важливо, яким чином щасливі, тому що щастя - це загальне поняття, всеохоплююче.
В моїй країні не буде заздрощів, брехні, ліні...Люди будуть з чистими серцями та думками. А я хочу займати місце звичайного громадянина цієї країни...
Агов!щось мене не туди занесло..Політ свідомості, щоб його! Час прокинутись! Утопія не можлива! Це - невід`ємна складова нашого грішного світу. В нашому випадку - можна тільки змиритися з цим, і намагатися вижити, намагатися не загубитись, не втратити свого обличчя! Багато хто ламається на пів-дорозі, багато хто і не починає йти у правильному напрямку, а пускає все за течією: та...хай буде, як буде...
Але  якщо ти почав свій шлях проти течії, не зупиняйся! Не дай себе зламати! Зацькувати, як небезпечного звіра...Спробуй щось змінити в нашій країні,
але спочатку в своєму серці.

*

Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражаеться, не мыслит зла, не радуеться неправде, а сорадуеться истине; все покрывает, всему верит, всему надееться, все переносит. Любовь никогда не перестает.(1Кор.13:4-8)

P.S.Вона не буває взаємною, чи не взаємною. Вона незмінна.Тепер порівняйте з своїм розумінням цього почуття. Вчіться відрізняти фейки.

P.S.S. "Любовь никогда не перестает, хотя и пророчества прекратятся, и языки умолкнут, и знание упразнится"(Кор.13:8) В вечности все и во всем будет любовь. В любви будет заключатся причина вечного счастья на небесах. Любовь никогда не перестает быть любовью. Любовь - вечная духовная реальность не перестающая любить.

час

Посеред океану, на одному розкішному острові, мешкали людські цінності, добрі і погані, лихі й прекрасні. Та трапилося горе, несподівано острів почав затоплюватися водою. Усі цінності, сівши на свої кораблі, повтікали геть із небезпечного острова. Залишилась тільки Любов. Вона не могла залишити милий її серцю острів. Вона ж бо Любов! Ну, так! Трішки божевільна. Та коли острів вже майже пішов під воду, то і Любов вирішила нарешті, що мусить рятуватися. Та ніхто з тих, хто пропливав повз, не захотів взяти її до себе. Багатство не мало місця на своєму кораблі через надмір скарбів на борту. Сум був певен, що присутність Любові буде лише відволікати його від бажання постійно сумувати. Гордість через свою пиху не стала навіть слухати Любов. Радість так веселилася, що і не почула благань Любові. Відчай закрався в серце Любові – невже це кінець? Вона сіла на краєчку суходолу, який ось-ось затопить вода, і гірко заридала. Аж раптом почула чийсь спокійний голос: «Поїхали зі мною, Любове, я врятую тебе!» То був старий сивочолий дідусь. Він довіз її до суші, до нової домівки. Любов красно подякувала старому. Та коли він відплив і був уже далеченько, згадала, що забула запитати ім`я рятівника. «Хто був цей благородний Старий? Ви не знаєте?», - запитала вона в Знання, яке мешкало поруч. Знання усміхнулося і відповіло: «То був Час, Любове! Тільки Час насправді відає, якою важливою в житті є Любов!»

казочка

Якось затіяли гру в піжмурки-хованки людські почуття. Настала черга Божевіллю жмуритись. «Один,два..» - почало Божевілля свою лічилочку і рахувало довго-довго. Почуття заховалися – хто де. Розпочалася гра. Першим Божевілля знайшло Лінь, бо через власну ледачкуватість та заховалась зовсім поруч, за каменем. Потім Божевілля почуло, як розмовляє Віра на небі з Богом, тож знайшло і її. Вулкан тремтів від емоцій – зрозуміло, там заховалися Пристрасть та Бажання. Тріумф віднайшовся на Евересті, найвищій вершині світу, недалечко, в затінку, причаїлася і Заздрість. Егоїзм зі свого вулика прогнали розлючені бджоли – шукати його не мусило Божевілля, сам знайшовся. У плесі озера віднайшлася Краса, що милувалась собою. У свіжій  і соковитій траві лежав і мріяв Талант. На дні занедбаної криниці дрімала Журба. За веселкою заховалась Брехня. Лишень Кохання мов крізь землю провалилося. Ні в океані, ні на небі, ні в лісі, ні в пустелі його не було. Раптом на галявині Божевілля помітило розкішний кущ диких руж, які пломеніли з любов`ю. Здогадалося Божевілля – хто там. І вирішило налякати Кохання. Тож воно тишком-нишком розсунуло гілки куща і раптом почувся жахливий зойк. Тисячі гострих шипів вп`ялися в очі Коханню. Прикро, але Кохання осліпло, стало безпомічним. Божевілля вважало себе винним у цій пригоді. З того часу Божевілля стало вірним поводирем Кохання. Ходять і донині вони разом – Кохання і Божевілля.